На світі є талановиті люди. Вони виходять на поле вщент заповненого уболівальниками футбольного стадіону й забивають переможні голи, вони виступають на прославленій сцені й безпомилково виконують складні музичні твори. Такі люди літають у космос. Також є люди, для яких подолати марафонську дистанцію так само просто, як виконати легку ранкову пробіжку.

Так ось, скажу вам відверто, я не такий. Одного разу, перебуваючи проїздом у Греції, де в цей час відбувалися Олімпійські ігри, я побачив їх учасників – рослих рожевощоких хлопців і дівчат. Це були напівбоги, куди мені до них! Коли я бачу, як рум’яні та стрункі бігуни виходять на дистанцію, а потім жартома біжать 42 з гаком кілометри, я розумію, що це інші гомо сапієнс.

У той же час я люблю спорт, і особливо біг. Але в мене ніколи не було тренера з бігу, тож я не можу назвати себе справжнім легкоатлетом. – Я не займався бігом -, я просто бігав час від часу.

Так, я пам’ятаю два випадки в дитинстві, що були пов’язані зі спортивним бігом. Перший стався зі мною, коли я навчався у 6 класі. За часів Радянського Союзу абсолютно все було в дефіциті, в тому числі книги. Полиці книжкових магазинів стояли порожніми. Але почекайте:, там все ж були стоси макулатури – праці вождя В.І. Леніна та генерального секретаря КПРС Л.І. Брежнєва. Так ось, щоб купити книгу, потрібно було отримати номер у черзі. Невже все так просто? Ні, потім ще слід було щотижня приходити на «перекличку» під книжковий магазин для підтвердження серйозності намірів. Одного разу, запізнюючись на «перекличку», я пробіг три автобусні зупинки. Моє серце вискакувало з грудей! Але я таки запізнився й пропустив свою чергу. Це був, так би мовити, перший, принаймні з тих, що я пам’ятаю, спортивний забіг з обмеженням залікового часу. Як і належить, з цієї історії я зробив правильний висновок, який потім допоміг мені в житті. Ви думаєте, що я зайнявся бігом? Ні, я став ходити в комісійний магазин. Але там також майже не було цікавої художньої літератури, зате було багато науково-популярних книг. Ось чому я зацікавився фізикою й астрономією, етнографією й подорожами. Ну про це я вже писав у своїй книзі «Мандри киянина Океанією».

Другий випадок, пов’язаний з бігом, стався, колия вже навчався в 10 класі. Шкільний тренер обрав мене відстоювати честь школи на міських змаганнях з бігу. Дистанція була три кілометри завдовжки і проходила по крутій дорозі, уздовж обриву. На дистанції я разом з іншими школярами ледве переставляв ноги.  Було дуже важко бігти навіть перший кілометр. Але я добре пам’ятаю, як ми із заздрістю дивилися на старших за віком тренованих хлопців, які легко нас обганяли. Нам вистачило сил доплестися до фінішу, за що нас похвалили, але цього разу я зрозумів щось нове й важливе. Я зрозумів, що змагання з бігу – це величезний стимул, насолода й плата за це фізичний біль і психологічний стрес.

Ще два випадки сталися зі мною, коли я був ще молодим офіцером і служив у лавах Збройних сил. Перший стався на півночі колишньої Німецької Демократичної Республіки, де непрості умови служби не сприяли здоровому способу життя. Туманні поля зритого каналами балтійського узбережжя запам’яталися сильним вітром і високою вологістю. У повітрі постійно висіли дрібні краплі. Або накрапав дощик, або вітер приносив бризки прісної води з Бодден та Ост Зеє. Головною відмінністю цієї місцевості були повна ізольованість, одноманітність ландшафту й занять та повна відсутність розваг. Ось я й вирішив бігати спочатку вранці, а потім в обід і ввечері. Тобто тричі на день. Слава богу бігати було де – навколо порожнє поле. Завдяки цьому я не лише позбувся шкідливої звички палити по дві пачки цигарок не день, а й привернув увагу та до спорту підлеглих.

Вже захоплюючись бігом я продовжив займатися ним і на новому місці служби, в тайговій Амурської області на далекому сході. Одного разу, щоб тренуватися при 35 градусах морозу та врятуватися від холоду, мені довелося одягнути на спортивний костюм гумовий загальновійськовий захисний комплект. Було важко і смішно бігти закляклими від холоду ступнями по дорозі із застиглими купами льоду і землі. Але цей випадок я запам’ятав назавжди і часто його згадую, коли хочеться поскаржитися самому собі на погоду в Києві.

Минали роки, я ставав старшим. Досягнувши 47 років, я якось дійшов висновку, що отримавши в дар від природи свій організм, було б нерозумно повернути його їй раніше терміну експлуатації. І тим більше прикро повернути його з нульовим пробігом. Хотілося б щоб про мене казали – модель такого-то року, з великим пробігом, але в хорошому стані.

Так я вирішив спробувати зайнятися марафоном. Восени 2012 року я взяв участь в змаганнях на дистанції 10 км. Пробігши її за скромні 53 хвилини, я півроку не міг опам’ятатися. Потім були два напівмарафону, з найкращим часом 2:03, і, нарешті, в жовтні 2015-го я пробіг свій перший з чотирьох, на сьогоднішній день, марафонів. Кращий час поки що 4:40. Проте я багато про себе дізнався. Виявляється, ноги ніколи не підводять, і можна бігти, навіть якщо їх зводять судоми. Тепер я знаю, наскільки важливий контроль дихання на дистанції й хороший відпочинок перед стартом. Під час бігу я не п’ю багато води, лише кілька ковтків. Я не одягаю багатошарового теплого одягу. Щоб не натирати грудей і ніг , використовую звичний одяг, і особливо в цьому допомагають вже ношені кросівки.

Мені дуже важливо відчути вдалий ритм бігу і не робити тривалих ризикованих прискореннь. Це критично, особливо на фініші. Мої знання грунтуються на практичному досвіді з мого життя. Але не як бігуна, а як плавця. На плаванні я розуміюся дещо краще і домігся трішечки більшого. Плаванням я займався з дитинства. Моїм тренером була бронзова медалістка Олімпійських ігор у Токіо, Тетяна Миколаївна Костіцина. Уже в зрілому віці я «захворів» на інше хобі – це плавання навколо островів. Були острови Тузла і Колочеп, Ліссенунг і частково Млет і Каньо. Це був хороший досвід багатокілометрових запливів без стороннього підстраховування. Але не буду відволікатися й повернуся до небезпеки, пов’язаної з некерованим прискоренням. Якось, вже у 50-річному віці, я відпочивав на узбережжі Азовського моря. Не розрахувавши сили, я поплив, точніше погнався, за надувним матрацом, який вітер вирвав з рук відпочивальників. Через 200 метрів ривка я зрозумів, що вітер переміг, і потрібно визнати це, заспокоїтися й віддихавшись плисти до берега. Наступного разу, користуючись цим досвідом, я врятувався, випадково опинившись за сотні метрів за рифом безлюдного острова, але про це я розповім іншим разом.

У Києві марафони проводяться в жовтні, коли температура опускається майже до нуля і ллють холодні дощі. Але вийшовши на старт у легкій футболці та спортивних трусах, вже через кілька кілометрів ви не відчуваєте холоду- ви атлет. Такими були люди тисячі років тому, і такими залишаємося ми. Спробуйте – перед вами відкриються нові можливості, і ви здивуєтеся.

Біг – чудовий друг і помічник у роздумах. Для мене біг- найкращий спосіб медитації. Саме під час тренувань мені спало на думку написати книгу. Робота над першою вже завершена, тож я вже замислююся над друою і третьою. Під час бігу завжди народжуються вдалі метафори, варіанти назв розділів, опрацьовуються й удосконалюються речення та навіть абзаци.

Біг корисний для здоров’я та шкідливий для поганих звичок. Займайтеся бігом, беріть участь у змаганнях, і більшу частину року вам не можна буде курити, пити алкоголю і роз’їдатися.

Мені здається, що марафонці- це люди, яким не нудно бути самими із собою. Під час бігу мені допомагають пісні з хорошим ритмом і словами. Я співаю їх про себе. Я не використовую навушників, адже можна не почути сигналу автомобіля, що наближается.

Марафонський забіг- це справжня пригода. Недорога і захоплююча. Не втрачайте  свого шансу, випробуйте себе! До зустрічі на марафоні!